Неіснуючі світлини

Фотографія перша. Чорно-біла. Я і бабуся куримо на кухні. Я псую бабусю. На старості її літ. Бабусі подобається. Особливо цигарки зі смаком шоколаду. Бабусі нічого втрачати. Яка різниця від чого померти – від старості чи від куріння. Мені вона теж не забороняє курити, яка різниця від чого померти – від куріння чи від старості, яка не прийде? Ми заодно.

Фотографія друга. Сепія.
Я тримаю її обличчя в руках. Так сильно, що вона не може повернутися. Від цього шкіра у неї на обличчі натягується неприродно, злість розтягується у посмішку. Сепія приховує очі, налиті кров’ю. Ми не заодно. І ніколи заодно не були.

Фотографія третя. Чорна
. Залізниця. Лежу на рейках. Серед чорного снігу. Я глуха. Дивлюся в небо, бо там фотографія закінчується і закінчується чорний колір. Сніг звідти падає білим, долітаючи до світлини – чорніє. Тут колії розходяться.

Фотографія четверта. Біла.
Так-так, тисніть на кнопку вгорі…

4 коментарі

Володимир Півторак
Наталочко, це дуже сильно. І таки по-українськи - сумно.
Христя Венгринюк
мені так..... мені так воно. Боже... дякую...
Остап Ножак
випадково наткнувся і… нічого собі, які афоризми… моцно зачіпає!
Маріанна Антонюк
як у Стефаника — коротко і страшно.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте